Прибережно-морські фації

ФАЦІЇ ПЕРЕХІДНІ ВІД КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ДО МОРСЬКИХ

ЛЕКЦІЯ №20

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1 Розкажіть, які загальні особливості характерні для континентальних фацій.

2 Назвіть основні групи континентальних фацій і дайте їм коротку характеристику.

3 Розкажіть про морфологічні та літологічні особливості елювіальних, алювіальних і лімнічних фацій, пустельних і льодовикових, колювіально-делювіальних і пролювіальних фацій.

4 Назвіть основні корисні копалини континентальних фацій.

Перехідні фації охоплюють території, які прилягають як до континентів, так і до морських і океанічних басейнів, і тому характеризуються надзвичайною строкатістю відкладів, мінливістю за часом та у просторі, сукупністю морських та континентальних факторів. До цієї групи відносяться прибережно-морські, які часто розглядаються у складі морських, лиманні і лагунні, дельтові фації.

Прибережно-морські фації дуже різноманітні як за умовами формування, так і характером відкладів. До прибережно-морських відносяться перш за все прибережні формування. Межа між сушею і морем називається береговою лінією, яка дуже нестійка і змінюється залежно від рівня моря. Частина суші, яка примикає до берегової лінії і зазнає впливу водойми називається побережжям. Частина побережжя, яка знаходиться під безпосереднім впливом гідродинаміки водойми називається берегом.

У береговій зоні відбуваються складні і різноманітні процеси розмиву та накопичення відкладів. У залежності від конкретних умов хвилі формують тут то пологий пляж, інколи з береговими валами, то берегові обриви – кліфи, або численні бухти.

Джерелом осадків частково є море, яке викидає матеріал на берег, частково суша, яка постачає його ріками, струмками, дощовими потоками і вітром. Способи відкладання цього матеріалу також різноманітні – берегові течії розносять осадки вздовж берега, а хвилі викидають його на сушу, вітер формує дюни, дощові води утворюють на березі делювіальні шлейфи та ін.



Прибережну мілководну частину моря називають літоральною областю. Термін літораль вживають у різному значені. За даними Б. Прошлякова літораль це область моря, розміщена між рівнями самого високого припливу і самого низького відпливу.

У сучасних морях різниця у рівнях припливів і відпливів складає біля берегів 3-6 м, а в деяких затоках і більше (Пенжинська затока Охотського моря до 12,9 м, затока Фадни на Атлантичному побережжі Канади до 18 м). правда, є внутрішні моря (Чорне, Каспійське), які практично не мають припливів і виходить, що у них відсутня літоральна зона. Деякі дослідники всю шельфову зону називають літораллю.

За даними Г. Крашеніннікова, М. Логвиненка та ін. [ ] літораль – це прибережна область, де інтенсивно діють хвилювання, можуть бути (але не обов’язково) припливи та відпливи, де особливо багато світла, тепла, повітря і поживних речовин, що сприяє активній життєдіяльності організмів.

У літоральній області виділяють декілька зон: супралітораль або надлітораль – це ділянки суші, куди вода досягає під час припливів та сильних штормів. Тут формуються пляжі, берегові вали, а внаслідок сильної вітрової діяльності – дюни. Безпосередньо літораль – це зона, яка постійно знаходиться у зоні припливів та відпливів і прибою. Її глибини від декількох сантиметрів до 10 м. Сублітораль – це так звана зона взмучування, яка знаходиться під активним впливом моря, глибина її від декількох метрів до 10-30 м.

Таким чином, прибережно-морські фації не мають чітких границь ні з континентального, ні з морського боку і поступово заміщаються як континентальними, мак і мілководними морськими відкладами. Ширина їх відносно невелика і змінюється від декількох метрів біля скелястих берегів до декількох кілометрів, у середньому до 10 км, і дуже рідко до 25 км біля пологих берегів.

Прибережно-морські фації мають свої особливості, які залежать від рельєфу берегів та характеристики водойми. Береги бувають абразивними (круті, обривисті називаються кліфами, пологі – бенчем), порізані численними бухтами, шхерами і фіордами. Шхери – це береги з багатьма островами, протоками і затоками. Фіорди – вузькі, звивисті глибокі бухти, довжина яких переважає над шириною. Абразивні береги у викопному стані зустрічаються рідко. Це тверді, шорохуваті поверхні, на яких можна спостерігати сліди свердлильників, бентосних організмів, перекритих більш рихлими відкладами.

Серед прибережно-морських формувань більш поширеними є акумулятивні береги, складені осадочними породами. Серед них відомі два основних типи. Перший – це побережжя з пологим рельєфом суші і частиною морського дна, яке формується при значній амплітуді припливно-відпливних течій. Такі побережжя характерні для північних морів (Північне море, Біле, Баренцове та ін.), де називаються ваттами. За Налівкіним – це плоска акумулятивна зона, яка знаходиться під впливом припливів і відливів, шириною 8-15 км, інколи 20-25 км. У цій зоні відбувається періодичне висихання і змішування наземного та морського режимів, висока гідродинаміка, різкі перепади температури і солоності води, багато світла та організмів. Організмів тут багато, але їх різновидності обумовлені специфікою клімату та іншими умовами. Тут зустрічаються деякі гастроподи, пелециподи, краби, дуже багато мікроорганізмів, різних мулоїдів.

Осадки, як правило, представленні перешаруванням погано відсортованих дрібнозернистих пісків, алевритів та глин з неправильною шаруватістю та численними зрізами і знаками бриж. Вся акумулятивна рівнина порізана численними каналами, по яких відбувається стікання води при відпливах, часто заповнених піщаним матеріалом. У цій області припливи і відпливи розносять по площі багато уламкового матеріалу, який приноситься ріками. Тут досить великі швидкості накопичення осадків, інколи 2-3 м за рік, але у зв’язку з мінливістю берегової лінії, товщини літоральних відкладів незначні.

В арідній зоні формуються так звані сабхи або себхи. Це прибережна рівнина, яка утворюється вище рівня нормального припливу, але покривається інколи морем при самих високих припливах та штормах. Тут відкладаються піски, алеврити, глини, покриті зверху соляною шкіркою. Матеріал поступає сюди як з прилягаючої частини моря, так і приноситься вітром із континенту.

Сульфати і солі утворюються в результаті випаровування морської води, яка підтягується по капілярах та при штормах.

Фації такого типу установлені у лудловському ярусі силуру у Литві, де вони представлені строкатими плямистими доломітами з прошарками гіпсу, ангідриту і брекчіями цих порід.

Різновидністю прибережно-морських фацій є пляжеві відклади, які досить типові серед акумулятивних формувань. Вони складені різноманітним матеріалом – від крупних глиб до тонкого піску. Так, на сучасних пляжах Кавказького побережжя, можна спостерігати у поперечному напрямку до моря буквально на декількох десятках метрів усю гаму накопичень – від глиб та валунів до тонких пісків. У викопному виді такі різноманітності не спостерігаються, тому що відбувається багаторазове перемивання.

Уламковий матеріал добре обкатаний та відсортований. Шаруватість різноманітна – від майже горизонтальної до косої, діагональної, клиноподібної з кутами від декількох градусів до 15-20° і більше. У цих відкладах багато тонкоперетертого черепашкового детриту. На поверхні пляжних відкладів утворюються характерні текстури – хвилеприбійні знаки, борозни від стікання води, відбитки лап птахів, сліди повзання черв’яків і молюсків, нори різних організмів, котрі зариваються у ґрунт.

Пляжні відклади формують досить широкі акумулятивні тераси, коси та інші форми. У сторону суші вони поступово змінюються соловими пісками або болотами, а в сторону моря – дрібнозернистими піщаними та алевритовими осадками хвильової зони.

Берегові вали. У результаті сильних штормів на деякій віддалі від берега формуються берегові вали або серії таких валів. Такі формування зустрічаються і у викопному вигляді. За петрографічним складом вони аналогічні до пляжних відкладів з характерною косошаруватою та клиноподібною текстурою.

У випадку, коли пляжі відсутні і береги круто обриваються до моря, утворюються вертикальні уступи – кліфи. У цьому випадку осадки накопичуються біля підніжжя кліфу і складені з уламків порід, які складають уступ. У залежності від сили прибою спостерігаються скупчення глиб, щебеню, дресви, валунів, гальки та гравію.

Викопні прибережно-морські фації детально вивчені у палеогенових відкладах Причорномор’я, Ферганської долини, крейдяних – Кизилкумів, кембрійських у районі Санкт-Петербурга.

Корисні копалини прибережно-морських фацій багаті розсипними родовищами коштовного каміння, особливо у зоні активного хвилювання. У більш спокійній літоральній зоні зустрічаються рудні родовища алюмінію, заліза, марганцю. Зокрема у Німеччині (родовище Гарц) пов’язане з конгломератовими та оолітовими залізними рудами. Уламковий матеріал цих фацій є будівельним матеріалом.


6858023767481308.html
6858133196712079.html
    PR.RU™