А. Оболонки очного яблука

III. Зоровий аналізатор

II. Класифікація аналізаторів

I. Поняття про органи чуття і аналізатори

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ЧУТТЯ

ЛЕКЦІЯ №13.

Наука про будову та функції органів чуття називається естезіологія.

Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають енергію зовнішньої дії, трансформують її в нервовий імпульс та передають цей імпульс у головний мозок.

Органи чуття лише сприймають зовнішні дії, а вищий їх аналіз відбувається в корі великих півкуль, куди нервові імпульси поступають по нервах, які пов’язують органи чуття з головним мозком.

У зв’язку з цим І.П. Павлов (1909 р.) об’єднав органи чуття, нерви, які пов’язують органи чуття з центральною нервовою системою та нервові центри, де відбувається аналіз, синтез отриманої інформації та виникають відчуття в єдину функціональну систему або аналізатор.

Таким чином, кожний з органів чуття є частиною аналізатора, який за І.П. Павловим складається з трьох частин:

1. периферична частина, яка сприймає зовнішню дію і трансформує її в нервовий імпульс - рецептор:

а) екстерорецептори – разом із допоміжними структурами і утворюють органи чуття;

б) інтерорецептори;

в) пропріорецептори;

2. провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр: спинномозкові і черепномозкові нерви, аферентні провідні шляхи спинного та головного мозку;

3. нервові центри – проміжні – в спинному мозку та підкірці, вищі – в ядрах кори великих півкуль.

1. зоровий;

2. слуховий;

3. вестибулярний;

4. нюховий;

5. смаковий;

6. шкірний;

7. м’язово-суглобовий;

8. біополя і магнітного поля Землі.

Структура зорового аналізатора відповідає загальній схемі: рецептор → провідник → центр.

Рецептор – сітківка.

Провідні шляхи зорового аналізатора починаються від сітківки очного яблука, відростки нейроцитів якої формують зоровий нерв (II пара). На базальній поверхні проміжного мозку правий і лівий зорові нерви формують перехрест, позаду якого зорові нерви продовжуються в зорові тракти.



Центри– волокна тракту закінчуються в підкіркових зорових центрах – ядра латерального колінчастого тіла (таламус) і ростральні ядра покрівлі середнього мозку. Відростки нейроцитів цих ядер утворюють центральні провідні шляхи в потиличну частку кори великих півкуль.

1. Волокниста оболонка – tunica fibrosa bulbi oculi – зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на дві частини:

- білкова оболонка – sclera – займає 4/5 поверхні очного яблука, щільна, непрозора, бідна на кровоносні судини;

- рогівка – cornea – прозора, без кровоносних судин, з поверхні вкрита кон’юнктивою.

2. Судинна оболонка – tunica vasculosa bulbi oculi – середня оболонка очного яблука. Вона складається із:

- райдужна оболонка (райдужка) – iris – містить пігмент, який зумовлює колір очей, формує зіницю, має м’язи – сфінктер і дилятатор зіниці;

- війкове тіло – corpus ciliare – потовщення судинної оболонки, в товщі закладений війковий м’яз, який підтримує кришталик;

- власне судинна оболонка – tunica chorioidea – дифузно живить сітківку;

- відображувальна оболонка – tapetum.

3. Сітківка – retinae – складається з двох частин:

- зорова частина сітківки – pars optica retinae – складається з двох шарів: зовнішнього – пігментного і внутрішнього – нервового (власне сітківки); нервовий шар містить світлочутливі клітини – палички й колбочки;

- сліпа частина сітківки – pars caeca retinae – поділяється на райдужну і війкову частини; вона утворена двома шарами пігментних клітин, що зростаються з райдужкою і війковим тілом.


6858925613361612.html
6859008117590467.html
    PR.RU™