Лекція 4. Флора та рослинність Кіровоградщини.

1. Загальні особливості флори та рослинності Кіровоградщини.

2. Флора і рослинність степів Кіровоградщини.

3. Петрофітна флора Кіровоградщини.

Кіровоградщина знаходиться в центрі України, проте, як уже зазначалося, її природа, рослинний і тваринний світ протягом тривалого часу не були достатньо досліджені. Рослинний світ Кіровоградщини, незважаючи на вплив людини на нього, є і нині цікавим та різноманітним. З південного заходу на північний схід територію області перетинає умовна межі між лісостеповою та степовою зонами. Саме цим і зумовлений неоднорідний світ рослин Кіровоградщини. Припускають, що до того, як людина почала використовувати родючі ґрунти Кіровогрдщини в сільськогосподарських цілях, в її північні та північно-західній частини степові ділянки перемежалися лісовими, переважно широколистяними, і формували типовий Український Лісостеп. Тепер понад 70% лісостепової частини області розорано, ліси та лісонасадження займають лише 7,2% території області. Збереглися значні лісові масиви на вододілах – Чорний ліс, Нерубайський ліс та ін.. Природна степова рослинність багата, різноманітна, зберігається на схилах річкових долин та балок, на узліссях. Досить добре збереглася лучна та болотна рослинність в заплавах річок. В лісостеповій частині області в заплавах менше відчувається вплив засолення, менше гранітних відслонень із своєрідним рослинним світом.

Степова зона з підвищеними місцевостями, почленованими яружно-балковими системами, раніше була вкрита різними за характером степами, включаючи своєрідні степи гранітних відслонень, лучно-степові ділянки еродованого Придніпровя, де ерозіяя часто поєднується з обвалами та зсувами. Ліси і чагарники в степовій зо7ні зустрічаються в балках, в яких вони захищені від руйнівних степових вітрів. Орні землі складають в степовій зоні області понад 76% її території. В заплавах річок, де переважають лучна та болотна рослинність, сильніше ніж в Лісостепу, виявляється вплив засолення.

Світ рослин Кіровоградщини ми будемо розглядати відповідно основним типам рослинності області – степовому, лісовому, лучному та болотному. В області мало представлена псамофітна (піскова, пісколюбна)рослинність. Це пов’язане з відсутністю великих водойм. Відповідно дуже мало піщаних терас і пляжів.



Проте є різноманітний, унікальний і надзвичайно цікавий світ гранітних відслонень. В першу чергу розглянемо флору та рослинність степів Кіровоградщини.

Флора і рослинність степів Кіровоградщини.

Степи, як особливий тип рослинності, сформувалися у посушливому континентальному кліматі. В Україна степова зона простягається у південній частині території держави від пониззя Дунаю до Середньоросійської височини більше ніж на тисячу км. Степова смуга на території Українимає ширину від 100 км на заході до 300 км на сході і займає 40% території України.

В степах переважають багаторічні трав’янисті рослини, насамперед, злаки. Для зростання лісової рослинності клімат степів не підходить. Та й трав’янисті рослини степів відрізняються від тих, що зростають не в таких посушливих умовах – на луках, у лісах. Степові рослини пристосувалися до тривалої посухи. Одні з них мають опушення, інші – восковий наліт, вони нерідко шорстколисті, їхнє коріння глибоко проникає в грунт. Є серед степових видів і соковиті рослини – сукуленти, які накопичують у своїх тканинах вологу.

За умовами, в яких формуються степи, та рослинами, які переважають в них, на території України розрізняють справжні, лучні, чагарникові, пустельні степи. На Кіровоградщині переважають лучні степи, виявлено чимало ділянок справжніх степів, фрагментарно трапляються чагарникові степи. Територія області розташована на височині і значно почленована балками та долинами річок, на схилах яких в основному і збереглися степові ділянки. Напевно, степи займали колись тут і вододільні простори, проте зараз такі ділянки майже не збереглися. В балках різноманітні екологічні умови створює можливості для розміщення найрізноманітніших степових угруповань. Якщо проаналізувати характер рослинності балок, можна виділити лісостепові, степові та лісові балки. В лісостепових балках лісові ділянки займають схили, повернені на північ або на захід,або зосереджуються поблизу днища балки, де більш вологе повітря та ґрунт. Степи переважно лучні, в їх травостої найбільшу роль відіграють келерія гребінчаста, пирій середній, тонконіг вузьколистий), а на найбільш сухих та освітлених місцях формуються угруповання ковили. Найчастіше трапляється ковила волосиста. Її ості позбавлені сріблястого опушення. Рідше, переважно на півдні та Придніпров’ї, збереглися угруповання пірчастих ковил.

Ковила – незвичайний злак. Плід його – гостра зернівка із довгою остю, вигнутою під прямим кутом. Частина його буває пірчаста, а друга, ближча до землі, гвинтоподібно скручена. При підсиханні вона ще дужче скручується, а при зволоженні – розкручується. Коли плід ковили із остю зустрічає у своїх мандрах по степу якусь перешкоду (камінчик,стебло, травинку), він зупиняється і своїм гостри кінцем глибоко вгвинчується в землю. Саме тому ковилу не люблять вівчарі – важко виплутувати ковилові остюки з шерсті тварин.

Із видів ковили, що зростають на Кіровоградщині, найпоширенішою є ковила волосиста, спорадично зустрічається ковила Лессінга, та пірчаста, дуже рідкісними є ковила пухнастолиста, вузьколиста та українська. Угруповання ковили волосистої трапляються в степах по всій території області. Вони займають добре освітлені ділянки на схилах південної та східної експозиції. Вони трапляються в Україні й на північ від Кіровоградщини аж до Полісся. Ковила волосиста утворює великі куртини, особливо помітна, коли виколошується.

Ковила Лессінга є іншою. Нижча, з жовтуватими пірчастими остями, утворює степи у південній та південно-східній частині області, її ареал займає степову зону Євразії. На території Кіровоградщини проходить північно-західна межа її ареалу, території Черкащини степи з ковилою Лессінга вже не досягають. Одним з найкрасивіших видів є ковила пірчаста: висока, з гладенькими стеблами і довгою вузькою сріблястою волоттю. В Україна ця ковила взагалі переважно зростає на Лівобережжі, оскільки її ареал знаходиться в лісостеповій та степовій зоні Євразії. Тому на Кіровоградщині пірчастоковилові степи трапляються переважно у східній та південно-східній частинах області на південних та південно-західних за експозицією схилах. В Придніпров’ї знайдені рідкісні види ковили – вузьколиста та пухнастолиста, які зростають в Україні в основному на південному сході. Знахідки цих ковил на Кіровоградщині дозволять уточнити їх поширення в Україні.

Лише в одному місці області, на Придніпров’ї, в урочищі Бузове біля с. Попівка виявлена ще одна ковила – ковила Граффа, одна з найкрасивіших, яка раніше так і називалася – ковила найкрасивіша. У неї довгі, до 0,5 м, пірчасті остюки. Це євразійський степовий вид, на правому березі Дніпра трапляється дуже рідко.

Проте в Кіровоградських степах переважає інший вид злакових – типчак. Це невисока, щільна степова трава, серед якої можуть зростати куртини ковили та інших злаків, та рослини степового різнотрав’я. Кіровоградщина належить до смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів. В степах часто зростають види рослин, які відносять до «перекотиполе». Це не якась одна рослина, а ціла група степових рослин кулястої форми, пристосованих до перенесення вітром. Перекочуючись по степових просторах. Як правило уже на посохлій і підмерзлій землі, наштовхуючись на горбочки, вдаряючись об землю, такі рослини розсіюють своє насіння на великі відстані. Такі рослини можуть при перекочуванні зчіплюватися по 2 або декілька, і мандрувати по степу аж до випадання снігу. Серед рослин Кіровоградщини до таких відносять залізняк колючий, миколайчики польові кермек (гоніолімон) татарський, лещиця волосиста та інші. Часто «Перекотиполе» використовують як різновид життєвої форми рослин.

Варто звернути увагу на одну з найбільш характерних степових рослин - залізняк колючий. Від його товстого багатоголового кореня відростають стебла, які поступову формують особину, екземпляр, який здалеку помітний у степу. Рослина має гарний вигляд під час цвітіння, має рожеві квіти, зібрані в кільця. При засиханні стебла рослини стають твердими, що і зумовлює назву «залізняк». Рослина не лише декоративна, але й має лікарські властивості.

Однією з найхарактерніших рослин степу є горицвіт, або адоніс весняний. Назва походить від грецького міфу про красеня Адоніса, якого покохала Афродіта, богиня краси і кохання. За рішенням Зевса, Адоніс мав проводити частину року на землі, частину – під землею. Так і рослина – щороку ранньої весни з’являється в степах. Вона має привабливі квіти яскраво-жовтого кольору, вузько лінійні розсічені листки. Рослина має надзвичайно цінні лікарські властивості для лікування серцевих захворювань (краплі «адоніс-бром»), але одночасно дуже отруйна. Крім цього, через надмірне збирання та використання в якості лікарської сировини знаходиться під загрозою зникнення, занесена до останньої редакції «Червоної книги України» та до Всесвітньої охоронної конвенції CITES. В степах нашої області можні зустріти і інший вид – адоніс волзький, який просувається до нас із сходу.

Характерні квіти весняного степу – рід півники. Назва «ірис» в перекладі з грецької означає «Райдуга, веселка». Дійсно, іриси мають забарвлення «всіма кольорами веселки». У них характерна форма квітів, дуже декоративна. В стародавній Греції ці квіти були призначені богині веселки, яка переносила душі померлих жінок в царство Аїда. Напевно, тому і дотепер часто висаджують півники на могилах. Ще до нашої ери їх розводили в Єгипті. В Японії іриси теж вважаються ритуальною квіткою. Коли вони масово цвітуть в Японії (в червні) тут проводять свято споглядання квітів, яке, за переконанням японців, дарує радість та ясність думок. У нас використовується дуже багато видів ірисів з декоративними цілями.

В степах Кіровоградщини зростає декілька видів дикорослих півників – злаколиті, понтичні, карликові, солелюбні. Найбільш поширені в степовій частині – півники карликові. У них маленьке стебло(1-3 см висотою), квіти досить великі і дуже різноманітних кольорів – фіолетові, лилові, коричневі, жовті, пурпурові, сині. Квітують вони навесні, в квітні-травні, рослини-ефемероїди.

Півники понтичні представляють велику наукову цінність, занесені до Червоної книги України. Вони мають вузьке листя, блакитні квіти на короткому стеблі. Їх ареал було уточнено зовсім недавно, в кінці ХХ-початку ХХІ століття. Це Миколаївська, Кіровоградська область та деякі прилеглі території, а також Румунія, Молдова, Передкавказзя.

Слід зазначити, що обидва названі види досить добре культивуються людиною на клумбах та навіть в міському озелененні. Таке, хоч і дещо стихійне, введення в культуру, є одним із засобів збереження рідкісних видів рослин.

Теж дуже рідкісними для області є півники злакові, або злаколисті. Ареал цього виду охоплює середземноморську область Європи, відмічений в західній частині нашої області, в Прибужжі, на межі з Вінниччиною. На Кіровоградщині цей вид знаходиться на східній межі ареалу, проте знайдений також на залишках степових ділянок в межах Кіровограда. Рослина має фіолетові квіти, запашні, з білими плямами та жовтими смугами на зовнішніх долях. Цей вид охороняється в деяких країнах Європи (Чехія, Словаччина).

Півники солелюбні з умовами зростання є , власне, лучно-степовим видом засолених місць вони зрідка зростають на Кіровоградщині у степовій зоні, в нижніх частина їх степових схилів та днищах степових балок. Це – досить висока рослина (70-100см) із жовтими квітами та вузькими листками.

Наступний унікальний вид – белевалія сарматська. Невисока (30-40 см), розчепірена, з довгими квітконосами, які під час цвітіння видовжуються в 4-8 разів і горизонтально відхиляються від стебла. Це характерна рослина Причорномор’я.

Інші характерні рослини степів – це види льону, гвоздики, безліч видів родини Губоцвіті (Глухокропивові), безліч весняних ефемероїдів. Всім добре відомо, що звичайний культурний льон вирощується переважно на півночі, в лісовій зоні, в Україні – в Поліссі. Але серед степових рослин теж зустрічається декілька видів льону – льон жовтий (жовті квіти), льон шорсткий, багаторічний, австрійський (блакитні квіти). Льон жовтий підлягає охороні на території нашої області. Це понтично-паннонсько-балканський вид, який на території України зростає переважно в степовій зоні, зрідка на півдні лісостепу. Льон жовтий віддає перевагу світлим, сухим місцям, вапняковим ґрунтам. На окремих ділянках він масово квітує, надаючи їм мальовничого вигляду. Дуже часто льон шорсткий зустрічається поблизу, у нього блідо-фіолетові квіти. Вся рослина шорстко волосиста, зростає переважно в північно-східній частині степової зони, часто на кам’янистих степових схилах.

Гвоздики у великій кількості і значному різноманітті видів зустрічаються в степах Грецька назва Діантус означає «божественна квітка». У більшості видів степових гвоздик квіти забарвлені в червоний, пурпуровий або рожевий колір. Наприклад, гвоздика несправжьобородата. Її квітка має на пурпурних пластинках зверху борідки волосків. Гвоздика Андржийовського має квіти, які сидять у піхвах листків. Більш прості і бліді квіти у гвоздики дельтовидної, або трав’янки, яка часто зустрічається на узліссях та в дернинах. Серед степових зустрічається гвоздика ланцетна з блідо-жовтими квітами, яка зростає на степових та кам’янистих схилах. Особливою є гвоздика прибузька, ендемічний вид, який охороняється на всіх рівнях від місцевого до міжнародного.

Необхідно відзначити значну роль родини Губоцвіті (глухокропивові), яка відіграє значну роль у формуванні рослинного покриву степів і є однієї з провідних за кількістю видів. В степах поширені декілька видів роду шавлія,чебреці, чистець, глуха кропива. Часто зустрічаються рослини інших родин: аспарагус, крінітарія, звіробій. Дуже поширені види роду астрагал. Особливої уваги потребує Астрагал шерстистоквітковий.

Окремий аспект складають весняні рослини. Серед них можна виділити 2 групи. Одні рослини, відцвівши навесні, продовжують рости – горицвіт, фіалки, барвінки, півники, сон-трава. Інша група – ті, які заявляються на поверхні лише на короткий час. Більшу частину року вони проводять під землею у вигляді кореневищ, цибулин, бульб. Тільки на короткий час навесні ці рослини швидко розцвітають, швидко утворюють насіння і відмирають надземною частиною, до наступної весни. Це рослини-ефемероїди, їх вегетаційний період становить лише 2-3 тижні. Ефемерний – від грецького слова «короткий», «нетривалий». Така особливість пов’язана із коротким періодом весняної вологи від талих снігів та униканням рослинами-ефемероїдами посухи.

В степах Кіровоградщини ефемероїдів багато. Це гадюча цибулька, зірочки (гусяча цибулька), гіацинт блідий (ОЧС), шафран сітчастий, тюльпани бузьки та гранітний, брандушка різнокольорова. Останні охороняються на державному та міжнародному рівнях. Найбільш рідкісний в цій групі є гімносперміум одеський.

Цибулька гадюча і цибулька гусяча мають подібні назви, але абсолютно різні. Назви подібні через те, що вони обидві мають цибулинки, від яких відходять квітконосні пагони і вузькі листки. Гадюча цибулька занедбана – гарна рослина з незвичайною назвою. Гадюча – тому що коли вона з’являється навесні, пробуджуються після зимової сплячки гадюки. Занедбана – через маленькі розміри (10-20 см). Квітки цієї рослини зібрані по 10-30 в китиці, темно-сині або синьо-фіолетові, з сизою поволокою. Рослина дуже декоративна, її з ХVI століття вирощують в культурі. Виведено багато її садових форм. Часто рослин називають «мушиний гіацинт» Наукова назва – мускарі – від мускусного запаху квітів.

Гусяча цибулька, або зірочки – не така помітна і декоративна рослина. Наукова назва – гагеа – на честь англійського ботаніка Томаса Гейга. Гусяча – тому, що її люблять гуси. Рослина невисока, суцвіття зонтиковидне, пелюстки – ззовні зелені, всередині жовті. В степах Кіровоградщини зростає декілька видів.


6861575771775585.html
6861636102718042.html
    PR.RU™